- RU
- UKR
Огрызаясь и пятясь, оставили мы поле брани,
И дышать тяжело, и горячие мышцы дрожат.
Мы, прижавшись, сидим, зализав свои раны,
И, как рана, горит этот ржавый закат.
Не спасли талисманы, приметы, поверья и знаки –
Пусть в них верят ребенок и самый последний простак.
Оказались бессильными все зодиаки
Против «доброжелателей» и забияк.
Я не мщу им продуманной местью, как граф Монте-Кристо,
За бессонные длинные ночи и чёрные дни,
Но вода оставалась прозрачной и чистой,
Когда косточки перемывали мои.
Жизнь моя, ты меня, не щадя, проучала с избытком,
Уж пора б, но к твоим поворотам ещё не привык.
Если правда, что учится каждый на личных ошибках,
То примерный и вечный я твой ученик.
Будет время, когда не спеша и вразвалку пройдём мы,
На ходу каждый листик запомним, травинку и куст.
Ну не может же быть, чтоб всё время одни лишь подъёмы,
Хоть ещё неизвестно, что легче – подъём или спуск.
За спиной небольшие победы осталися где-то,
Но я слышу сквозь боль, как уверенность зреет в груди
В то, что самая главная песня ещё не пропета
И что самая главная драка ещё впереди.
Не спиной к ним, а пятясь оставили мы поле брани,
И дышать тяжело, и горячие мышцы дрожат.
Мы, прижавшись, сидим, зализав свои раны.
Вот и ветер уже зализал этот ржавый закат.
ДАВШИ ВІДСІЧ, ЗАДКУЮЧИ…
Давши відсіч, задкуючи, з сутички ми відступили.
Важко дихати нам, і розпалені м’язи дрижать.
Поряд ми сидимо, зализавши поранені жили,
Й захід сонця палає, мов рани іржа.
Талісмани, повір’я, прикмети нас не врятували —
Хай дитина в них вірить й останній на світі простак.
Зодіаків та всіх гороскопів — замало
Супротив доброзичливців та забіяк.
Не жадаю їм помсти, мов скривджений граф Монте-Крісто,
За всі ночі безсонні та чорні задушливі дні.
Та вода залишилась прозора і чиста,
Як вони кісточки перемили мої.
Ти провчало мене так нещадно, життя, так навмисно, —
Вже б на часі, та я до твоїх поворотів не звик.
Якщо справді вчимось на своїх помилках особистих,
Стану я твоїм учнем сумлінним повік.
Буде час – перевальцем, без поспіху підемо далі,
На ходу усвідомивши квітку, травинку чи лист…
Не буває ж весь час щоб угору, бо є перевали,
Хоч іще невідомо, що легше – угору чи вниз.
Десь позаду лишились маленькі мої перемоги,
Та крізь біль відчуваю, як впевненість в грудях зроста,
Що попереду десь найважливіша пісня ще вродить,
І що бійка попереду десь головна і свята.
Не втікали – задкуючи з сутички ми відступили.
Важко дихати нам, і здригаються м’язи живі.
Поряд ми сидимо, зализавши поранені жили.
Ось і вітер уже зализав захід сонця в крові.
(переклад Ольги Підлісної, Миколи Чернявського)
