- RU
- UKR
Я один на один
С белой пеной рябин,
Здесь душою и телом воскресну.
К лесу тянет меня,
Как корабль на маяк,
Как хмельного на грустную песню.
Без волшебных „сим-сим“
Я открыт перед ним,
Он глядит на меня не мигая.
И лукав, и смущён,
И загадочен он,
Будто впрямь про меня что-то знает.
Дятлу в тягость жара,
Он в работе с утра,
А зачем? – Я и понял не сразу:
Он стучит напролёт,
Он по дереву бьёт,
Чтоб никто ненароком не сглазил.
Им бы вволю попить,
Им бы сочными быть,
Им цвести и шуметь здесь по праву,
Но, почти дураки,
Лезут вверх сорняки,
Забивая несмелые травы.
Если та, что поёт
День-деньской без забот,
Не про то накукует – не верь ей:
Жизнь прекрасна, пока
Вдаль плывут облака
Да качаются кроны деревьев.
ВЕСНЯНИЙ ЛІС
Увійду сам-один
В пінний цвіт горобин,
Тут воскресну, мов знов у колисці.
Мене тягне у ліс,
Як човна до землі,
Як хмільного до щемної пісні.
Без магічних намов
Я відкриюся знов,
Задивлюсь в його очі зелені.
Він, немов ні при чім,
Загадково мовчить,
Ніби справді все знає про мене.
Дятел, чутно мені,
Калата в вишині,
А навіщо? – то добра наука:
Щоб ніхто – відведи! –
Не наврочив біди,
Він невтомно по дереву стука.
Хай напоять струмки
Соковиті гілки,
Їм зростати й шуміти б по праву,
Хоч, нахабні й дурні,
Лізуть скрізь бур’яни,
Забиваючи трепетні трави…
…Ти не вір, далебі,
Як зозуля тобі
Щось не те накувала знічев’я.
Буде вічним життя,
Доки хмари летять
І розгойдують крони дерева.
(переклад Миколи Чернявського)
