- RU
- UKR
Я слушаю, и мне не все равно,
Как двое, что за мной сидели в зале,
Сорокалетней давности кино
Беззлобно и безжалостно ругали.
Наш мир на довоенный не похож,
Другими стали мода и запросы,
Не встретишь патефонов и галош,
И старики – Шульженко и Утесов.
Навылет через нас прошла война
И детство унесла наполовину,
И страх еще наводят на меня
Подвалы и пожарные машины.
И справедливым кажется по мне,-
Не требую ни лычек, ни медалей,-
Чтоб детям, выраставшим при войне,
Как воевавшим, год за два считали.
Мы выросли, мы изменились сильно,
Но ест еще глаза военный дым…
И юмор довоенных кинофильмов
Не кажется наивным и простым.
ВОЄННЕ ДИТИНСТВО
Я слухав, — це було колись, давно, —
Як два молодики, які все знали,
З висот тодішніх мод і настанов
Над нашим поколінням кепкували:
«Галоші з патефонами — відстій,
Можливості вже інші та потреби;
Прогрес крокує по планеті всій,
На звалище дідів занудних треба!»
…Навиліт через нас пройшла війна,
Дитинства відібрала половину.
Підвали довго ще лякали нас
Й виття сирен пожежної машини.
І чесним видавалося мені, —
Не те щоб пільги, титули, медалі:
Щоб дітям, що зростали при війні,
Воєнний рік за два зарахували.
Так, ми старі. Та ніде правди діти:
В усі часи гірчить воєнний дим…
І нас, напевно, зрозуміють діти,
Які скуштують схожої біди.
(вільний переклад Миколи Чернявського, Ірини Козлової)
