- RU
- UKR
Говорят остряки застольные
Часто кстати, но чаще – нет,
Что живут до двухсот и более
Кто не курит и мяса не ест,
Что от нервов плохое давление
И от стрессов повально мрут,
Только как избежать волнения
Нам советов таких не дают.
Я и сам не такой хороший уж,
Но смотрю и жалею их так —
Всех забытых, обманутых, брошенных,
Будь то женщин, детей иль собак,
Не идет ни в какое сравнение
Их обиды той глубина,
И горячим огнем волнение
Обжигает душу до дна.
Помню – ночью, жуткой и ветреной,
Злобно тряс он перед лицом
Бородой, тяжелой от перхоти,
Угрожая финским ножом.
И почувствовал дрожь в коленях я,
Но не пячусь назад ни на шаг,
И горячей рукой волнение
Зажимает пальцы в кулак.
Вот прошла сероглазая юность,
Кольца медные на ремне,
И кому-то вслед оглянулась,
Только вдруг показалось – мне!
И в душе нарастает смятение,
Жаль, что с ней мне не по пути,
И горячей волной волнение
Разливается в груди.
Я судьбе доверяю не очень-то,
Доверяю лишь старым друзьям.
Что бывает страшней одиночества?
Только – если вдвоем не любя.
Вот стою здесь один на сцене я,
К этой роли совсем не привык,
И горячим жгутом волнение
Перехватывает язык.
ХВИЛЮВАННЯ
Доброзичливці знай базікають,
Запевняють всерйоз мене:
До ста років із гаком житиме,
Хто щоранку бігать почне.
Слідкувати за шлунком і нирками,
Ще й про нерви дбати пора!..
Тільки як хвилювань уникнути —
Нам таких не дають порад.
Пожаліти себе – то втішно так,
Та не можу забути ніяк
Всіх покинутих, зраджених, скривджених
Дітлахів, жінок чи собак.
Порівняти навіть не знаю з чим
Їх образу непоказну,
І вогнем хвилювання гаряче
Душу вразить у глибину.
В бік ножем мене штрикав болісно
Чи то злодій, чи душогуб,
Щоб я став перед ним навколішки,
Щоб я гідність свою забув.
Хоч коліна дрижать сполохано, —
Та скоритись не можу ніяк:
Хвилювання гарячим спротивом
Затискає пальці в кулак.
От пройшла сіроока юність —
Красота посеред метушні,
І комусь услід посміхнулась,
Та здалося раптом – мені!
Попри те, що не по дорозі нам,
Не побачимось більше либонь, —
Хвилювання всупереч розуму
Сколихнуло в серці вогонь.
Я не дуже-то вірю в призначення.
Довіряю, з ким довго дружив.
Що страшніше самотності начебто? —
Без кохання удвох назавжди.
Ось на сцені стою перед вами я,
Хоч до цього зовсім не звик,
І джгутом хвилювання розжареним
Перехоплює мій язик.
(переклад Миколи Чернявського)
